Предмети природничо-математичного напрямку

Теоретико-експериментальне дослідження на тему:

 «Карта як засіб підвищення особистісного розвитку та практичних умінь учнів»

Перед сьогоднішнім вчителем стоїть завдання виховати особистість, котра не тільки буде схожою на губку, що лише поглинає знання. Ні, потрібно виховати Людину, яка б сміливо використовувала весь свій інтелект на ділі і сміливо втілювала теоретичні знання у практичній діяльності. Жоден урок географії, навіть сьогодні у час ІТ-технологій, не можна уявити без використання картографічних матеріалів: будь це повноцінні карти чи елементи картографічних творів у підручниках.

Карта – це зменшене, узагальнене зображення земної поверхні, побудоване за допомогою умовних знаків та масштабу. Подібне визначення ми можемо знайти у будь-якому підручнику з географії. Проте вона може розказати більше. Тут варто згадати вислів: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Карта − джерело географічних знань і тут не заперечиш. Коли карта розглядається як засіб наочності, її зміст доповнюється уявленнями й на основі цього створюється образ. Географічні образи є необхідною базою для формування географічних знань. Коли ж карта використовується як джерело знань, вона ретельно вивчається, і в результаті здобуваються точні кількісні і якісні показники. Вони є основою для порівняння, узагальнення й висновків і, як наслідок, для формування нових знань. Учні починають розуміти карту, тобто за допомогою читання з'ясовують зв'язки, пояснюють відносини між об'єктами, процесами або явищами. Як аналогія розглянемо наступний приклад. Учень першого класу вивчає алфавіт. Він уже може користуватися буквами й складати з них слова. Однак процес читання поки не захоплює його. Це відбувається тому, що він погано розуміє прочитане: слабка техніка читання змушує зосередитися на самому процесі читання. Точно так само − й у географії. Розуміти карту можна тільки за умови, що школярі її вільно й упевнено читають.

На сучасному етапі знання карти і уміння користуватися нею дозволяють орієнтуватися в географічному просторі, черпати з неї найрізноманітнішу географічну інформацію: про розміщення об’єктів і явищ, їх розміри, склад, віддаленості один від одного. Вміння користуватись картою потрібні кожній людини, особливо сьогодні, коли світ стає більш динамічним, а люди мобільнішими: більше їздять по роботі, на відпочинок і просто відвідують місця в котрих раніше не бували. Не кажучи вже про професії, котрі потребують навичок роботи із картами. Безпомилково на рахунок цього висловився В.Семенов Тянь-Шанський. Він  писав: „Карта є альфа й омега всіх географічних уявлень. Вона важ­ливіша не тільки від малюнків, а й навіть від самого тексту, тому що говорить набагато більше, яскра­віше, наочніше й лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися“.  Тому не можна обійтися без карти й під час навчання географії в школі. На думку М. Баранського, карта − друга мова географії. Навчити учнів читати карту є одним із  головних завдань створення географічної компетентності у школі.

 Кожен учень, як і будь-яка дитина має природну цікавість. Для того, щоб перетворити у знання слід діяти за такою схемо, створеною І.Р. Щукіною:

Із власних спостережень, можу впевнено сказати, що навіть учні, котрих мало цікавить підручник, підходять до карти, розглядають її, із задоволенням шукають географічні об′єкти. І ось – перший крок же зроблено. Лишилось правильно спрямувати та розвивати цікавість дитини. Проте, процес створення картографічної компетентності повинен бути поступовим. Ознайомлення учнів з геогра­фічними картами розпочинається в початковій школі в курсі „Природознавство“. В основній та старшій школі робота з картою стає систе­матичною й погребує формуван­ня знань, умінь та практичних на­вичок, які могли б забезпечити. Така систематична робота з картами дозволяє

• закріпленню здобутих у по­чатковій школі умінь і навичок користування картою;

• формуванню в учнів знань про карту як модель земної по­верхні:

• формуванню умінь і навичок її аналізу та відбору інформації, потрібної для поглиблення знань школярів;

• формуванню просторового уявлення, логічного та абстракт­ного мислення;

• загальнокультурному розви­ток школярів.

З позицій сучасної методики викладання природознавства карта є триєдиним засобом навчання: вона служить об’єктом вивчення, засобом наочності та джерелом знань про географічні явища, що вивчаються. Всі три компоненти картографічних знань взаємозв’язані й взаємодіють один з одним, оскільки, не знаючи карти, неможливо використовувати її як засіб наочності та джерело знань. В той же час робота з картою як джерелом знань сприяє удосконаленню знань про саму карту. Тим не менше вихідним, ведучим компонентом картографічних знань є знання самої карти. З цієї причини використанню карти як засобу наочності та джерела знань передує робота по вивченню карти як об’єкта пізнання. Визначення географічної карти тільки як креслення земної поверхні недостатньо, оскільки географічні карти можуть відображати найрізноманітніші природні та соціально-економічні явища. Географічні карти здатні передавати просторові зміни цих явищ у часі. Для них властиві: особливий математичний закон побудови (картографічні проекції), зображення явищ за допомогою особливої знакової системи — картографічних знаків, відбір і узагальнення зображуваних явищ.

Для отримання поставлених результатів слід використовувати необхідні методи. Щоб швидше навчити школярів читати карту, необхідно залучати їх до практичної діяльності. Давати дітям завдання для самостійного знаходження об’єктів за умовними знаками, обчислювати відстань між пунктами за масштабом, складати коротенькі характеристики об’єктів, а також вчити аналізувати, зіставляти, порівнювати, робити відповідні висновки. Слід відмовитися від пасивного й механічного запам’ятовування умовних знаків карти. Активізації пізнавальної діяльності учнів під час вивчення географічної карти сприяють різноманітні дидактичні ігри: уявні мандрівки картами, номенклатурний ланцюжок, гра «Детектор» та інші. Найбільш складним завданням для учнів є побудова авторської карти призначеною для опису тієї чи іншої географічної  події або явища. На рахунок цього висловились самі учні. В проведеному опитуванні 97% опитаних рахують, що поєднання вивчення карти із практичними завданнями на місцевості допомагають краще зрозуміти та засвоїти матеріал.

          Уміння користуватися картою є одним із загальнопредметних умінь, що застосовується в процесі вивчення дисциплін природничого циклу, як засіб отримання нових знань. Головним моментом при вивченні картографічних творів є закріплення вмінь практично на місцевості. В такому разі можна поєднувати теми, наприклад: вивчення компаса та орієнтування на місцевості, вивчення плану та пошук об’єктів за планом місцевості, знаходження краєзнавчих об′єктів у рідній місцевості та їх дослідження за допомогою карти. Такий вид роботи відразу дає можливість виявити прогалини при вивчені теоретичного матеріалу, а також для учнів відразу стає зрозумілим для чого їм картографічні знання.

Проведене теоретико-експериментальне дослідження дає підстави зробити такі висновки. Одним із предметних умінь, що формується у процесі вивчення географічного змісту школі є уміння користуватися географічними картами як засобом отримання нових знань. У школярів формуються відповідні уміння працювати з картографічним матеріалом, використовувати їх як джерело знань. Ці знання і вміння дозволяють перекодовувати інформацію моделей на інформацію про реальні об’єкти. Така робота передбачає сформованість школяра абстрактних уявлень та уміння переводити тривимірне зображення на площину й навпаки. Для того, щоб знання учнів не були лише формальними й епізодичними, їх слід перевіряти практичними завданнями, максимально наближеними до реальних проблем, котрі постають перед кожною людиною.  

Це підтверджує і опитування учнів, котрі у безумовній більшості при опитуванні погодились з тим, що карта є невід′ємною частиною географії як науки, так і уроку. Переважна більшість опитаних використовує картографічні твори на уроках та при підготовці домашніх завдань. 98% учнів карти допомагають при вивчені географії та запам′ятовуванні географічної номенклатури. Більшість учнів із середнім та низьким рівнем географічних знань говорять про те, що географії не можливо вивчати без карти. Оскільки шкільне навчання орієнтоване на дітей, то неможливо нехтувати їх думкою при досліджені даної проблеми.

 Список використаних джерел

1.           Аквилева Г.Н. Методика формирования умения читать карту // Начальная школа. — 1996;

2.           Андреев Н.В. Карты и работа с ними // Методика обучения географии в средней школе -  1985;

3.           Рідний край: Географія та краєзгавство. – К.:Просвіта, 1999;

4.           Варакута О.М. Пізнавальні завдання для формування природничих понять // Початкова школа. — 1999;

5.           Жаркова І.І., Мечник Л.А. Уроки з курсу «Я і Україна. Природознавство». 4 клас. — К.: Грамота, 2007;

6.           Інтерактивні технології навчання в початковій школі. Навчальний посібник / Біда О.А., Кравчук О.В., Коберник Г.І. та ін. — Умань: РВЦ «Софія», 2007;

Вчитель географії  Макарук О.С.